До відома батьків!
У ст. 12 Закону України «Про дошкільну освіту» зазначено, що відповідно до потреб громадян України створюються дошкільні навчальні заклади (ясла-садок) для дітей віком від двох місяців до шести (семи) років, де забезпечуються догляд за ними, розвиток, виховання і навчання відповідно до вимог Базового компонента дошкільної освіти. Нормативними документами, зокрема САНІТАРНИМ РЕГЛАМЕНТОМ для дошкільних навчальних закладів, затверденим наказом Міністерством охорони здоров'я України від 24.03.2016 № 234, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14 квітня 2016р. №563/28693, визначено у п.11. р.2. вказано, що перед зарахуванням дитини до дошкільного навчального закладу у закладі охорони здоров'я за дитячому колективі, а саме: проведення оцінки стану фізичного та психічного місцем спостереження дитини повинні бути проведені заходи з її підготовки до перебування в організованому розвитку, медичне обстеження спеціалістами, визначеними у формі первинної облікової документації № 026/о «Медична карта дитини (для дошкільного та загальноосвітнього навчальних закладів)» (далі - форма 026/о), затвердженій наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 травня 2013 року № 435, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 червня 2013 року за № 990/23522, та за показаннями іншими спеціалістами. За необхідності - санація ротової порожнини та носоглотки, корекція порушення зору, оздоровчі, диспансерні та інші.
Коли вважати дитину готовою до школи? Як тільки їй виповниться 6 чи 7 років?
Не завжди віковий чинник є вирішальним. Як на одному дереві не всі яблука дозрівають водночас, так і наші діти – комусь не рано йти до школи і в 6 років, а комусь зарано ще й у 8.
Часто вважають: якщо навчити дошкільника читати, лічити, виконувати додавання та віднімання, ознайомити з явищами навколишнього світу – він добре вчитиметься, хоча має лише 5 років. А в садочку йому вже нудно. Такі батьки не враховують, що у малюка в цьому віці ще недостатньо розвинена моторика пальців (а отже, він не зможе нормально писати), у нього ще не до кінця сформовані психологічні якості, потрібні для навчання, йому ще важко напружено працювати в дитячому колективі, він швидко втомлюється.
Дитину можна вважати готовою до навчання, коли вона вміє слухати й чути, відповідати на поставлені запитання, а отже, й виконувати завдання, виділяти в них під завдання – тобто здійснює певні мислитель ні операції.
Дуже важливо, щоб у дитини була сформована увага, звісно, в межах вікових можливостей. Досить часто малюкам бракує саме вміння сконцентруватися на завданні хоча б на 3-5 хвилин. Неуважний учень не може правильно виконувати завдання, робити його так, як сказано, хоча б він був і найрозумніший. От вам і зауваження вчителя, і не такі блискучі успіхи, як очікували батьки, і їхній розпач, і претензії до педагога.
Першокласник має добре орієнтуватися у просторі. Адже якщо в нього не сформовані такі поняття, як «вгору», «вниз», «вправо», «вліво», можуть виникнути проблеми під час роботи із зошитом. Дитина не зможе правильно виконувати завдання, швидко реагувати на команди вчителя, як от: «Три клітинки вправо, дві – угору» тощо.
Добре навчатися допоможе розвинена пам'ять, яку можна і слід тренувати, розучуючи з сином чи донькою вірші, пропонуючи їм запам’ятовувати порядок розміщення предметів чи малюнків тощо.
Чи привчаєте ви, шановні батьки, своїх малюків виконувати ваші прохання чи вказівки з першого разу?
Погодьтеся, це досить звична ситуація, коли на вимогу батьків закінчити гру, бо час їсти або спати, син чи донька не реагують узагалі або відповідають: «Зараз, зараз», а те «зараз» ніяк не наступає. Отаке невміння, чи швидше небажання, виконувати прохання-вимогу дорослих у сім’ї переходить у садочок, а звідти – до школи. Діти не можуть правильно вдягнутися, вчасно поїсти. Вони розхристані, неохайні, бо нічого не встигають, і маючи непогану підготовку, не дуже успішно навчаються, бо весь час відволікаються. Вони спізнюються на уроки, звикнувши робити лише те, що хочуть і скільки хочуть, не вміють переключатися на виконання завдань учителя. А тому часто стають предметом кепкування з боку однокласників. А це, погодьтеся, дуже й дуже погано.
Не можна не сказати про велике значення розвиненого мовлення в дітей. Щоб бути готовою до школи, дитина має вміти переказувати текст, виділяти в ньому головне, правильно формулювати запитання та відповідати на них, переконливо обґрунтовувати свій вибір, складати речення та невеликі оповідання.
Ще один дуже важливий чинник – культура поведінки. Дитина, в якої вона сформована, вмітиме поводитись у колективі, спілкуватися як з дорослими, так і з ровесниками. Наш шестирічний першокласник легко приймає правила поведінки у школі, під час екскурсій, на концерті тощо, оскільки розуміє важливість виконання правил. Його не сваритимуть повсякчас, і він почуватиметься впевненим і захищеним. Це дуже важливо. Не варто вважати, що дитина, мовляв, поки ще мала, і все прийде саме собою, коли вона підросте.
Деякі батьки оточують своїх дітей гіперопікою, стараються все робити за них і цього ж чекають від вихователів, а потім – і від учителя. Шестирічна дівчинка, яку ввечері забирають додому, скаржиться: «Мамо, а Марія Іванівна не захотіла вдягнути мені колготки. Сказала, щоб я сама. Але я ж не вмію!». Нам усім варто пам’ятати слова з притчі про те, що на все життя рибою не забезпечиш, треба навчити дитину самостійно ловити рибу.
Істотними є і такі, здавалося б, дрібниці, як уміння правильно сидіти за столом під час письма, малювання, належно тримати ручку чи олівець. На це батьки здебільшого не звертають уваги. От і звикає дитина сидіти боком, підібгавши під себе ногу,затиснувши в скоцюблених пальцях ручку. Так само намагається прилаштуватися і за партою. Це псує її поставу, зір, а отже, шкодить здоров’ю, заважає правильно писати.
Отже, як бачите, для дитини, яка йде до школи, важливо не стільки мати якісь відпрацьовані знання, скільки сформовані готовність і вміння вчитися, сприймати нове. Простежте, чи активно ваші син чи донька цікавляться навколишнім, чи вміють зосереджуватися, чи швидко й міцно запам’ятовують матеріал, чи добре розвинені в них мовлення, різноманітні інтереси й чи наполегливо вони їх реалізують, чи схильні до творчої праці, чи прагнуть розв’язувати завдання нетрадиційно. Стимулюйте ці прояви та допомагайте їм розвиватися.
До речі діти, які приходять до школи з дитсадка, більше, ніж «домашні», підготовлені до навчання і розумово, і психологічно. Вони легше входять у колектив, у них більше сформована життєва компетентність.
Бажаємо успіхів у нашій спільній, такій нелегкій, але водночас радісній праці. Адже ми причетні до виховання ЛЮДИНИ, до становлення ОСОБИСТОСТІ.
інтелектуальний; вольовий; емоційний; особистісний.
Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.
При вивченні мотиваційної готовності до навчання необхідно насамперед діагностувати внутрішні мотиви (наприклад, шляхом бесіди). Педагогічна робота в перші тижні навчання дітей у школі має бути спрямована на формування внутрішніх мотивів навчання.
1)обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;
2)рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв'язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам'ятовуванням.
Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам'ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.
Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина іде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість у собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов'язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами.
У проведенні психокорекційної роботи необхідно вчити дитину формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність. Можна використовувати також комплекс занять із психогімнастики.
Самооцінка дитини шестирічного віку.До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.
Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками і ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло користуватись дорослим у формуванні самооцінки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особистості. Діти з високою самооцінкою почуваються в класі більш упевнено, сміливо, активно виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вишу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.
Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить насамперед від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактивним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.
Іноді батьки говорять: «Нехай пише, як йому чи їй зручно». Але правила користування ручкою (олівцем) розроблялися недаремно: в них є обов'язковою правильна посадка дитини, збереження зору, розвиток певних м'язів руки, здатних витримати максимальне навантаження сьогодні та в майбутньому.
Ручка, якою дитина пише, лежить на верхній фаланзі середнього пальця, фіксується великим і вказівним, великий палець розташований декілька вище вказівного; опора на мізинець; середній і безіменний розташований майже перпендикулярно краю столу. Відстань від нижнього кінчика ручки до вказівного пальця 1,5 - 2 см. Кінець ручки орієнтований на плече. Кисть знаходиться в русі, лікоть від столу не відривається. Далі слід простежити за тим, як дитина пише, чи правильно виконує цю дію.
Про неправильному навику письма говорять наступні деталі: Неправильне положення пальців: дитина тримає ручку «пучкою», «жменею», «кулаком», великий палець нижче вказівного або розташований перпендикулярно до нього, ручка лежить не на середньому, а на вказівному пальці. Дитина тримає ручку дуже близько до її нижнього кінчика або дуже далеко від нього. Верхній кінчик ручки направлений убік або від себе. Кисть жорстко фіксована. Дуже сильний або слабкий натиск при письмі і малюванні. Вас повинно насторожити, якщо дитина активно повертає аркуш при малюванні і розмальовуванні. В цьому випадку малюк не уміє змінювати направлення лінії за допомогою пальців. Якщо дитина малює дуже маленькі предмети, то це може свідчити про жорстку фіксацію кисті руки. Це можна перевірити, запропонувавши намалювати одним рухом коло діаметром 3-4 сантиметри (за зразком).
Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на плоскості, вона не впорається з цим завданням: намалює замість кола овал, коло значно меншого діаметру або малюватиме його в декілька прийомів, пересуваючи руку або повертаючи аркуш.
Для виправлення неправильного навику письма можна скористатися наступними прийомами. На верхній фаланзі безіменного пальця можна поставити крапку, пояснивши дитині, що ручка повинна лежати на цій крапці. Намалювати на ручці межу, нижче за яку не повинен опускатися вказівний палець.
Якщо жорстко фіксована рука, то може допомогти обведення або малювання крупних фігур, розміром в третину альбомного аркуша, без відриву руки.
Якщо до школи ваша дитина довго застібає ґудзики, не вміє зав'язувати шнурки, часто упускає що-небудь з рук, вам слід звернути увагу на сформованість навику письма.
Розминати пальцями тісто, глину, пластилін, м'яти поролонові кульки, губку.
Катати по черзі кожним пальцем дрібні намистини, камінчики, кульки.
Ляскати в долоні тихо, голосно, в різному темпі.
Нанизувати намистини, ґудзички на нитки.
Зав'язувати вузли на товстій і тонкій вірьовках і шнурках.
Заводити будильник, іграшки ключиком.
Штрихувати, малювати, розфарбовувати олівцем, крейдою, фарбами, ручкою і так далі.
Різати ножицями.
Конструювати з паперу (орігамі), шити, вишивати, в'язати.
Робити пальчикову гімнастику.
Малювати узори по клітинках в зошиті.
Займатися на домашньому стадіоні і снарядах, де потрібний захват пальцями (кільця, щаблина та інші).
